Каталог статей
| Главная » Статьи » Письменники рідного краю |
Г.Лютий "Пісні про Махна" і не тільки
| На вірші Григорія Лютого написано понад 50 пісень, які стали досить популярними у виконанні Анатолія Сердюка, Лідії Михайленко, Ірини Ярчевської, Сергія Шестопалова, дуету Шепелів та інших співаків. І найбільш відомі з них «Скрипка», «Вчительчин вальс», «Пісня Гуляйпільських весіль», «Солов'їний острог», «Хрестини Махна», «Блюз любові», «Шипшина», які знайшли свою слухацьку аудиторію. ХРЕСТИНИ МАХНА Як хрестили малого Махна, Зайнялася в священника ряса, І збулося знамення сповна, Бо пожежа в степу розлилася. Хто горів на хрестинах — згадай, А Махну те усе пригадали. Був би він, як усі, — не біда, А йому свого лиха замало... Як Махну готували купіль, Цвіркнув він прямо батюшці в очі, Проривався бунтар ще звідтіль, Може, й справді його хто зурочив... Що сюрчало у кого — згадай, А Махну те усе пригадали. Був би він, як усі, — не біда, А йому свого лиха замало... З коней пута в дитинстві він зняв, І по тому був путами битий... Ну хіба він, бездомний, не знав, — Воля може копитом убити... Нашу вольницю славну згадай, Як її ми сьогодні згадали. Наша вольниця — наша біда, Чи навік ми її загнуздали? СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК Кінські Роздьори, Дібрівські ліси, Гайчурські хлопці чистої роси. Свиснеш із дуба — чуть на три віки. Скрізь мої краяни — махновці-козаки! Ех, розлита воля — гірша із отрут, Соловей-Розбійник народився туті Ех, недарма хлопці мед-горілку п'ють! Соловей-Розбійник народився тут! Зна Маріуполь, Юзівка і Дон Рейди на Полтаву, Перекоп, Херсон. Коні топтали зорі, мов квітки, Ми в степах розтали, ми — туман гіркий. Досі ночами лине грім копит. Ген за вітрами дикий степ кипить. Кров'ю без тіла пісня десь блука, Сила незнищенна виходу шука! СОЛОВ'ЇНИЙ ОСТРОГ Розпинали нас. Ще казав мій дід, Як сльоза текла — не здолати вбрід. Як займався степ од кривавих ран, А хто жить хотів — за життя вмирав. Українонька — в солов'ях острог, Всяк щипа її — мов смачний горох! Суне голод-мор — аж нутро пече, Тільки мед пісень по вусах тече. То стара карга, чи з косою Бог? Не журися, брат, заведем удвох: Махно цар, Махно бог з Гуляйполя — до Полог, А з Москви до Xранції Поїдять хай пранці їх! Черепи в степу, мов курай, несло, А з хрестів гаї скрізь росли на зло. То свята земля, то батьківський прах Нам життя верта на семи вітрах! Соловейків бить — не знайти стрільця, Менші куль у них золоті серця. Марусино, ти пожалій мене. По вусах тече мед-ім'я хмільне. По вусах тече — не вертається, Бог жартує чи насміхається? Ой, гоп, куме, не журись, В Махна гроші завелись! Гроші не друковані — Копитами ковані. СТОЛИЦЯ СТЕПІВ І нечесані, і голота ми... Агітують нас та все ротами! Ми із Врангелем чи із Радами? Кому хліб віддать будем раді ми? Ти махни мені, гей, отамане, Як Махно-козак поспита мене, Як ударить кінь мій копитами, Волю-вольницю будем пити ми! Всі, хто пруть по хліб, — сила вражая, Є для красних дріб і для Врангеля! За гостинці їм — ми сторицею. Гуляйполе, гей, нам столицею! Із Гуляйполя, з Запоріжжя ми, Нашій армії — воля дріжджами! Наша армія та й народная, Дармоїдам всім неугодная! Ми для них були — попандополи, А вони ж наш хліб смачно лопали! І нечесані, і сволота ми, Агітують нас та все ротами! Моїм дорогим землякам, щоб свайбилось і множилось вовіки віків... ПІСНЯ ГУЛЯЙПІЛЬСЬКИХ ВЕСІЛЬ Не грали ми відколи, Душа моя — горить, Гуляє Гуляйполе, Як бубони — двори. Гуляє Гуляйполе, Гуляйполе гуля! Комусь хай очі коле, А ми, брат, звідтіля. Мадами і панове, Зі степу я рисак, Махновець я, махновець, А дід мій був — козак. Нема для пісні броду, Ти, «Яблучко», котись, Ми знаємо це зроду, А заспівать кортить: ПРИСПІВ: «Ах, яблучко, да ти ігрушечка, Розбирайсь, роздягайсь, моя душечка! Ах, яблучко, да із листочками, І де батько Махно із синочками!» Ворота й двері — навстіж! Чарки — аж гнуть столи. Заходьте, наших знайте, — З губерній і столиць! * Не жали ми відколи, Посіяне в піснях. На сволоці підкова Для нашого коня! Не грали ми відколи, Душа моя — горить, Гуляє Гуляйполе, Як бубони — двори. Гуляє Гуляйполе, Гуляйполе гуля! Комусь хай очі коле, А ми, брат, звідтіля! * * * Відшуміли криваві жнива, За ніч встала прим'ята трава, А в хлібах непокірний хлопчак Не хотів помирати ніяк. Весь порубаний — світить душа, Ще баривсь на той світ вирушать, Не приймав із небес благодать, Все просив одпустить погулять: «Буду я недалечко ходить, Як захочеш — покличеш за мить. Я нічого собі не візьму, Крім любов'ю роз'ятрених мук. Обіцяв я прийти, відпусти За оті веселкові мости. Поцілую очима її — І хай судять мене солов'ї. Дай іще поблукать по траві, Посміхнутись у води живі, Дарувати стежину степам, Я тоді повернуся і сам. Я нікуди, повір, не втечу, Затулю лиш од вітру свічу...» Наче матінку рідну, просив, А в очах вже зірки хтось гасив... Відшуміли криваві жнива, За ніч встала прим'ята трава. Коник повід в росі волочив, Все іржав, не пускав одпочить. І травинкою степ не забув Ті зізнання, що кінь тільки чув. І упало, як зірка між трав, Те, що шабельці лиш довіряв... ДВІ КРИНИЦІ На коромислі доля Дві криниці несла. А в одній — вода гола, А в другій — мов зола. А в одній криниченьці Незагойна сльоза, А в другій, у бездонній — То дівоча краса. Я спинився напитись, Розтулила уста, Я хотів надивитись, А краса одцвіта. Ой, непий, козаченьку, Ой, не пий — упадеш У дівоче серденько, В рідний край не вернеш. Ох, не пий, козаченьку, Будеш випитий сам. Бо, як спрага, бездонна Та дівоча краса. То Дніпро його кликав, То розгойданий стяг. Думав: світла й висока Буде стежка звитяг. Не того ти боявся, Не туди ти летів. Як була я твоя вся, Ти і знать не хотів. І молився, і падав У горючу сльозу. Ой, ти ладонько, ладо, Я дві долі несу... МАРШ БАСКЕТБОЛІСТІВ І рушить кров, і бризне пісня сонця, Буяння барв у мускулах загра. Пекельний жар, як видих в ополонці — Усе це спорт, усе це наша гра! Команда «Ферро», Корида нервів, А посмішка не сходить із лиця. Команда «Ферро», Корида нервів, Ми боремось і вірим до кінця! Польоти велетнів — це диво баскетбол! У кошик серцем — наш переможний гол! Завмерли судді, вакуум космічний, Горять трибун бікфордові шнури. А ти сприйми фаната поклик вічний., А ти — згори. У боротьбі згори! Вітати будуть зали переможців, Всі континенти зійдуть із орбіт! Це козарлюги, грізні запорожці! Іще не раз вони здивують світ! Злітає м'яч — і враз усе забуто, Як хлопчаки, кричать чоловіки. Ця мить безумства радісна, розкута, Цей сенс життя високий і стрімкий! ШИПШИНА Ми на щастя троянду посадили удвох, Наші погляди й руки там поєднував Бог. Жодну квітку для тебе я з куща не зірвав, Весни цвіт обірвали, обікрали слова. ПРИСПІВ: Що любов'ю великою Відболіло — не руш. Став шипшиною дикою Наш трояндовий кущ. В тім кущі соловейко вечорами співа, Я боюсь туди й глянуть — ще покине, бува. Там гніздечко; там диво — може й погляд убить. Лине пісня щаслива, ну а серце — щемить... Хоч лишилась гірчинка, вже не бродить вино, Ворогам та і друзям я пробачив давно... Я пробачив і долі, й легковажній тобі. Відпускаю на волю я найважче свій біль... РІЗДВЯНА НІЧ Баян хмільний на саночках, Дві пари вороних! Кататися б до раночку В хурделицях тугих І Душа відкрита музиці І богові пригод. Скрізь юрбами на вулиці Розхлюпався народ! Наливай вина, сани мчать легкі, Передзвін чарок — наче дзвін підків! Не шкодуй життя, як вино, пролить, Найсолодша всіх лиш пролита мить... Дзінь-дзінь — сріблясті дзвоники Дзвенять на всі лади. Ввійти б у вухо конику А вийти молодим! І міст, і церква з банями Майнули третій раз. Хтось водить і заманює В чаклунське коло нас! Пороша в личко, личенько, Мороз у щічку: ай! Підстьобують вербиченьки Дорогу аж за гай! Ми щастя ще настигнемо, Не треба нам порад! За ніч різдвяну встигнемо До місяця й назад! ЗАПОРІЖАНКИ Як весна відкриє золоті ворота, І поллється небо в збуджені серця, Над усі приваби, над усі щедроти — Містом йдуть красуні — воду пий з лиця. ПРИСПІВ: Запоріжанки, я милуюся Вами, Я в уста Вас цілую своїми піснями. І раюю очей найщирішою мовою, Спрагу вірить і жить я любов'ю вгамовую... В сто вітрил тюльпанно зацвітають площі, І пливуть квартали хвилями відлунь. Тільки неповторно, тільки найдорожче Запоріжжя знову квітне від красунь. Є в містах південних той секрет природи, Що зрина крізь душі, як народний спів. Через нас котились орди і народи, Та лишилась врода, як смага степів... МАМИНА МРІЯ В малиновім дзвоні вечір, наче храм. Перед світом-всесвітом вийшла ти з дитям. Знаю, чуєш, мамо, як на всій землі І гудуть ракети, і дзвенять джмелі... ПРИСПІВ: Зіронька в небі не відцвітеться, Не захолоне пісня в снігах. Вічна стежина в мами з-під серця Завжди вестиме нас у житах. За рікою палять хлопчаки вогонь, У гаю озветься, як душа, гармонь. І хустина вітру ляже на плече, І щаслива мрія щоку опече. Поле, що садила, в гості прилетить, Навіть місяць сонний спиниться на мить. І послухать мрію вийде з ночі сад, І в усьому світі запанує лад. | |
| Категория: Письменники рідного краю | Добавил: Lija (27.11.2011) | |
| Просмотров: 2376 |