Згадай мене в своїй молитві,

Прошепочи моє ім'я.

У цій нестримній днів гонитві

Не забувай, що десь є я.

Тобі, мабуть, тепер нелегко.

Мені, повір, нелегко теж.

Хоч я від тебе так далеко,

Проте любов не має меж.

Згадай теплом душі своєї

Надію у моїх очах.

Згадай її, адже без неї

Не знайдеш ти зворотний шлях.

У цій нестримній днів гонитві

Не забувай, що десь є я.

Згадай мене в своїй молитві,

Прошепочи моє ім'я.

ДОБРИЙ ВЕЧІР, ПАНІ ЗІРКО

Добрий вечір, пані зірко,

Як ви там сама?

Подивіться, пані зірко,

їх уже нема.

Всіх жалів, печалей, смутків

У моїй душі,

їх сховать вдалося хутко,

Осміхом здушить.

Не самотньо, пані зірко,

В небі вам самій?

А мені уже не гірко,

Гляньте, усміх мій.

Не сумуйте, мила пані.

Не залишу вас.

Буду поруч з вами зрання

І в вечірній час.

О, вже сон стуляє очі,

Майже вже зборов.

Що ж, до завтрашньої ночі,

Поговорим знов.

СТАРИЙ МИТЕЦЬ

Він залишивсь ніким не визнаний —

Старий митець.

І це для нього так принизливо —

Все нанівець.

Запалі щоки сльози зрошують,

Болить душа.

Його нікуди не запрошують —

Він лиш пішак.

Всіма забутий, просто кинутий,

Сидить він сам,

1 так вже хочеться полинути

На небеса.

Та в серці в нього раптом виника

Німий наказ,

Що хоч та доля в нього й нелегка,

А йти не час.

Це так тривожить, так зворушує,

Що і казать.

Митець в собі образи здушує

Й сіда писать.

І з-під пера його випорхують

І зміст несуть

Прості слова, які утворюють

Глибоку суть.

Писав митець той, викриваючи

Наш світ химер.

Завершив й, радість відчуваючи,

Тихенько вмер.

Пройшли роки, усе змінилося,

І відтепер

Митцеві твори, що лишилися,

Усі — шедевр.

Але йому до того байдуже,

Не як колись,

Що всі його надії райдужні

Таки збулись.

От і подумайте над цим усі

Не раз й не два,

Що та посмертна слава для митців —

пусті слова.

***

Так тихо. Боже, так тихо

Мереживо осінь снує!

Не вітер у віттях диха,

То дихання чути твоє.

Так ніжно. Боже, так ніжно

Шепочуть твої листи!

І як це звучить не смішно,

Але писав їх не ти.

Так складно. Боже, так складно

Пізнати шукану суть!

А я над собою не владна,

Не можу тебе забуть.

Повільно, надто повільно

Палила твої листи.

Хотіла знов бути вільна...

А в дверях всміхався ти.

***

 Уплети в мої коси

Теплий вітер свободи.

Принеси мені роси

Від праматері роду.

Подаруй дику силу,

Запозичену в неба,

Шати з срібного пилу.

Я вдягну їх для тебе.

І коли місяць зійде

У м'якому світінні,

Певно, щось таки вийде,

Якщо вийдеш із тіні.

ПРИЗНАЧЕННЯ

Не плакала і плакати не буде

Замучена прокльонами земля.

За все відповідати будуть люди,

Бог споглядатиме потуги їх здаля.

Не висповідать гріх безмірний словом —

Гріх неуцтва, розрухи і війни.

Не відмести брехні руду полову,

Хоч як від себе правду не гони.

Та не забути й все своє минуле,

Не загасити іскру у душі.

У кого там хоч раз вона змигнула,

В історії свій має слід лишить.

Не думати — це право зачерствілих.

Не плакати — це право кам'яних,

Лиш в чисті душі пнуться болю стріли,

За власну долю, і за долю всіх.

 ДИТИНСТВО

Волошково — сині ночі,

Маково — багряні дні.

Всіх турбот старезні ночви

У ріці лежать на дні.

Фіалково — ніжна втома

Від роботи у саду.

І надвечір знов додому

з прогулянки іду.

Пахне м'ята і ромашка,

Щось щебече соловей.

На душі зовсім не важко.

Кіт чека коло дверей.

Волошково — сині ночі,

Маково — багряні дні.

Я до болю мружу очі,

Щоб наснились ви мені.

ЖОРСТОКА

Я зробилась жорстока.

Мені личить чи ні?!

Самота страшноока

Поселилась в мені.

Диха попелом в душу,

В сни отрути влива.

Хочу бігти й не рушу,

В горлі стигнуть слова.

Я забула, не знаю,

Мені нікуди йти.

Чаша повна до краю,

Я не бачу мети.

Я не хочу, не треба...

Певно, вмерли-таки

І бажання, і небо,

І надії, й птахи...

Я летіла й розбилась

Об хмарки кам'яні.

От жорстока й зробилась.

Як, це личить мені?!

РІЗНІ

Я знов прийшла, і знов тебе нема.

Ти знов прийшов, а я уже далеко.

Я між людьми сама, зовсім сама.

Ти між людьми, бо з ними тобі легко.

Усе не так, бо різні в нас шляхи.

Усе не так, бо є у нас щось спільне.

Але з тобою ми не вороги,

В обох бо у душі є щось свавільне.

Ти знов прийшов, і знов мене нема.

А я прийшла, щоб знов тебе шукати.

Ти завжди сам, і я завжди сама.

Ми різні, але нас не роз'єднати.