Каталог статей
| Главная » Статьи » Письменники рідного краю |
 Фесенко Лілія Євгенівна народилася 4 листопада 1982 року в селі Новомиколаївці Мелітопольського району Запорізької області З 1989 по 1999 рік навчалася в Новомиколаївській загальноосвітній школі. Ще з початкових класів відчула поклик до красного слова. Відвідувала літературний клуб "Джерельце ". Ось, для прикладу, один з перших її віршів: Люблю ранкову прохолоду Над Терсою-рікою, Де до лиману, що так манить, Подать лише рукою. Там м'ятою так пахне тиша, І вітер-гіллячко колише, І соловей співа з журбою... Не будемо судити оці наївні, але такі чесні дитячі світлини, хоча вже й з них видно, що на такій основі має постати Храм душі справжньої поетеси, а не "модньої поетки " котрих нині розвелося "до андеграунду і більше ". Потяг до вивчення мов проявився у Лілі в п'ятнадцятилітньому віці. Навчалася на курсах ЄШКО, опанувала англійську. Після закінчення школи вступила до Мелітопольського педунівер-ситету на філолологічний факультет (спеціальність: англійська, німецька мова та зарубіжна література), який закінчила у 2005році. Самотужки вивчає іспанську. І на
цьому зупинятися не збирається. Училася в університеті жертовно — до самовиснаження. Та вірші приходили все-одно: Втомилася, спустила вільно руки, Прикрила м'яко очі, бо болять. Важкий-таки оцей граніт науки... І, звісно, не тільки про навчання: Малює сон казки мені на склі, Дарує тихе ніжності тепло. Блукаю в жовтих пахощах полів, Шукаю рути чарівне зело... Казки, казки у кожному кутку, У кожній шпарці й посмішках квіток... Зруйнуй себе моїм коханням, З мого кохання відродись... вірші ці навіть друкувалися, коли набиралася дівчина "нахабності" змахнути даними Богом крилами, — то у київській "Молоді України ", то у мелітопольському "Новому дні"... Проте мала характер "калини - над- Терсою " і, може б, так і відшуміла, відшепотіла небокраям свої тихі думи, якби не "пан випадок ": якось, гостюючи у районній літературній вітальні, випадково вихопив я серцем з римованого багатоголосся і Лілини заспіви, і співанки її матусі. Спасибі Григорію Лютому: він також одразу відчув рідні душі і вже й скоро подав доробки обох в часописі "Хортиця ". То аж тоді дізналися на філологічному факультеті МДПУпро оту "іншу " Лілю — за місяць до його закінчення, перед самісіньким захистом. Талановиті люди, очевидно, справді "не пробивні", а от доля їм дається завжди не проста... Роботи у Вітчизні для Ліні не знайшлося, не зважаючи на диплом з відзнакою! І довелося їхати у чужини... Відклалося навіть видання оцієї збірки, запланованої Запорізькою організацією НСПУ їй на веселковий почин. З 2005 по 2006 рік, по обміну, Ліля проходила мовну практику в Німеччині, в м. Кельні. Для тих, хто не зна, кажу, що за науку оту, "у вільний від неї час ", наші дівчата відробляють у німецьких родинах гувернантками та няньками... Проте — й не без добра. З 'явилися нові друзі: поляки, німці, італійці... За запрошенням подруги Лаури Ді Мауро навіть відвідала Італію, міста Венецію, Мілан, Бер-гамо, Серміоне, Верону... Знаю багатьох, котрі полетіли у той вимушений "вирій". Більшість так ніколи і не повернулася... А Ліля і там жила лише поверненням. І летіли додому у синіх конвертах заримовані її болі, сумніви, мрії — задушевні ясни про любов до рідного краю: Дарма шукать свій шлях в чужій землі, Чужа земля не зможе зрозуміти Душі твоєї пристрасний політ І твого серця вічно ніжні квіти. Тож безперервно, кожну вільну мить, Невільну теж й наступну мить потому Єдина думка у душі щемить: «Давай, збирайся, вже пора додому!» Якщо немає меж для наших снів, Чому тоді для нас самих є межі? Ми уночі рахуємо слонів, А вдень будуєм знов якісь мережі. Шукаєм щастя в іншому краю, Воно ж тихенько спить у рідній хаті... Повернулася звідти — наче воскресла! Та роботи в рідних теренах знову не знайшла, і знову довелося їхати в обридле "кудись-навіщось "... Нині Ліля працює перекладачем у Києві. Може, воно й на краще? Не знаю. Знаю лише те, що нехай немає поки що місця пророкам на Батьківщині, нехай і досі не треба сліпцям Вчителів, але справжньому поетові місця у наших буремних висях ще вистачить і вистачить. Поетеси... Вони й злітають — чайки! — одна за одною, за якимсь Вищим Задумом: Світлана Аніщенко... Яна Яковенко... Вікторія Забава... Анна Лупите... Ось і настала віща мить для Лілі Фесенко. Сім небес тобі, україночко, під крило ! Олег Гончаренко
| |
| Категория: Письменники рідного краю | Добавил: Lija (17.12.2011) | |
| Просмотров: 1914 |