Каталог статей

Главная » Статьи » Письменники рідного краю

Письменники Мелітопольщини

Фесенко Лілія Євгенівна
народилася
4 листопада 1982 року в селі Новомиколаївці Мелітопольського району Запорізької області

З 1989 по 1999 рік навчалася в Новомиколаївській загальноосвітній школі.

Ще з початкових класів відчула поклик до крас­ного слова. Відвідувала літературний клуб "Дже­рельце ". Ось, для прикладу, один з перших її віршів:

Люблю ранкову прохолоду

Над Терсою-рікою,

Де до лиману, що так манить,

Подать лише рукою.

Там м'ятою так пахне тиша,

І вітер-гіллячко колише,

І соловей співа з журбою...

Не будемо судити оці наївні, але такі чесні ди­тячі світлини, хоча вже й з них видно, що на такій основі має постати Храм душі справжньої поете­си, а не "модньої поетки " котрих нині розвелося "до андеграунду і більше ".

Потяг до вивчення мов проявився у Лілі в п'ят­надцятилітньому віці. Навчалася на курсах ЄШКО, опанувала англійську. Після закінчення школи вступила до Мелітопольського педунівер-ситету на філолологічний факультет (спеціальність: англійська, німецька мова та зарубіжна літера­тура), який закінчила у 2005році.

Самотужки вивчає іспанську. І на цьому зупи­нятися не збирається.

Училася в університеті жертовно до самовиснаження.

 Та вірші приходили все-одно:

Втомилася, спустила вільно руки, Прикрила м'яко очі, бо болять. Важкий-таки оцей граніт науки...

І, звісно, не тільки про навчання: Малює сон казки мені на склі, Дарує тихе ніжності тепло. Блукаю в жовтих пахощах полів, Шукаю рути чарівне зело... Казки, казки у кожному кутку, У кожній шпарці й посмішках квіток...

 Зруйнуй себе моїм коханням,

З мого кохання відродись...

 вірші ці навіть друкувалися, коли набиралася дівчина "нахабності" змахнути даними Богом крилами, — то у київській "Молоді України ", то у мелітопольському "Новому дні"...

Проте мала характер "калини - над- Терсою " і, може б, так і відшуміла, відшепотіла небокраям свої тихі думи, якби не "пан випадок ": якось, гос­тюючи у районній літературній вітальні, випад­ково вихопив я серцем з римованого багатоголос­ся і Лілини заспіви, і співанки її матусі.

Спасибі Григорію Лютому: він також одразу відчув рідні душі і вже й скоро подав доробки обох в часописі "Хортиця ".

То аж тоді дізналися на філологічному факуль­теті МДПУпро оту "іншу " Лілю — за місяць до його закінчення, перед самісіньким захистом.

Талановиті люди, очевидно, справді "не пробивні", а от доля їм дається завжди не проста...

Роботи у Вітчизні для Ліні не знайшлося, не зва­жаючи на диплом з відзнакою!

І довелося їхати у чужини... Відклалося навіть видання оцієї збірки, запланованої Запорізькою організацією НСПУ їй на веселковий почин.

З  2005 по 2006 рік, по обміну, Ліля проходила мовну практику в Німеччині, в м. Кельні. Для тих, хто не зна, кажу, що за науку оту, "у вільний від неї час ", наші дівчата відробляють у німецьких родинах гувернантками та няньками... Проте — й не без добра. З 'явилися нові друзі: поляки, німці, італійці... За запрошенням подруги Лаури Ді Мауро навіть відвідала Італію, міста Венецію, Мілан, Бер-гамо, Серміоне, Верону...

Знаю багатьох, котрі полетіли у той вимуше­ний "вирій".

Більшість так ніколи і не повернулася... А Ліля і там жила лише поверненням. І летіли додому у синіх конвертах заримовані її болі, сумніви, мрії — задушевні ясни про любов до рідного краю:

Дарма шукать свій шлях в чужій землі, Чужа земля не зможе зрозуміти Душі твоєї пристрасний політ І твого серця вічно ніжні квіти.

 Тож безперервно, кожну вільну мить, Невільну теж й наступну мить потому Єдина думка у душі щемить: «Давай, збирайся, вже пора додому!»

 Якщо немає меж для наших снів, Чому тоді для нас самих є межі? Ми уночі рахуємо слонів, А вдень будуєм знов якісь мережі. Шукаєм щастя в іншому краю, Воно ж тихенько спить у рідній хаті...

Повернулася звідти наче воскресла!

Та роботи в рідних теренах знову не знайшла, і знову довелося їхати в обридле "кудись-навіщось "... Нині Ліля працює перекладачем у Києві.

Може, воно й на краще? Не знаю.

Знаю лише те, що нехай немає поки що місця пророкам на Батьківщині, нехай і досі не треба сліпцям Вчителів, але справжньому поетові місця у наших буремних висях ще вистачить і виста­чить.

Поетеси... Вони й злітають чайки! одна за одною, за якимсь Вищим Задумом: Світлана Аніщенко... Яна Яковенко... Вікторія Забава... Анна Лупите...

Ось і настала віща мить для Лілі Фесенко.

Сім небес тобі, україночко, під крило !

Олег Гончаренко


 

Категория: Письменники рідного краю | Добавил: Lija (17.12.2011)
Просмотров: 1914
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]